Архив раздела: Авторская рубрика

Після преображення Господнього, Христос показав учням, які були присутні при цьому, щоб вони нікому не говорили про побачене, доки Син Людський не воскресне з мертвих (Мф.17: 9). Це говорить про прямий зв’язок воскресіння і преображення. Ми віримо і чекаємо воскресіння з мертвих і життя будучого віку. Але життя будучого віку передбачає преображення людської природи. І через те, що Царство Боже всередині людини, преображення людини має починатися тут і зараз. Преображення наших помислів, преображення наших слів, вчинків і всього нашого життя. Характерною ознакою нашого преображення є споглядання образу Божого у наших ближніх, бо, зазвичай, цього образу ми не бачимо ні в нас самих, ні у тих, хто з нами поряд. Так само як учні впізнали Мойсея та Іллю під час преображення Христа, хоча їх зображення учні не бачили, але зрозуміли, що це саме вони, так і сучасні християни, коли наближаються до преображення, починають споглядати найважливіше – відбиток Творця у Своєму творінні. І це те, що нам сьогодні не вистачає – розгледіти прекрасне, що є в людині. Бо наша гріховна природа спочатку шукає погане і тягнеться до цього, породжуючи нове коло гріховності. Вирватися з цього кола ми можемо, преобразившись в нову людину, в людину внутрішню, що носить в собі образ Божий, турбується про цей образ, щоб він не потускнів, а ставав яснішим, блискучішим, як і Христос у Своєму преображенні.

Протоієрей Сергій Чутченко.

Святкування пам’яті апостол Петра і Павла в один день не випадкове. Цим Церква хоче показати рівність всіх апостолів, багатоманітність апостольського служіння, і можливість для людини мати спасіння. Кожна Помісна Церква намагається виокремити одного апостола як такого, що започаткував її існування, через апостольську проповідь. Так, дехто вважає апостола Петра найвищим серед апостолів, деякі виокремлюють апостола Павла, чи Іоана Богослова, чи Андрія Первозванного. Але в апостольській ієрархії всі рівні, це тільки людська логіка намагається побудувати вертикальну ієрархію. Нічого подібного в апостольському служінні немає. І те, що поряд з апостолом Петро стоїть апостол Павло, прямо про це говорить.
Як життя апостола Петра, так і життя апостола Павла показують християнину за будь-яких умов отримати спасіння. Як би людина не падала у гріху, як би вона не була заангажована релігією, Господь завжди дає людині шанс покаятися, і людина завжди може поставити любов вище будь-яких принципів. Апостол Петро тричі відрікся від Христа, але через покаяння був поновлений у апостольському достоїнстві. Апостол Павло через особисту, містичну зустріч з Христом, отримує дар любові, і перетворюється з гонителя Христа, у Його послідовника.
Апостоли Петро і Павло різні люди, з різним характером, різним світоглядом, різною освітою, різним вихованням. Але у процесі поширення Євангелія є місце усім – і мудрим і неосвіченим, лагідним і людям з поривистим характером. Головне бажання, ціль і правильний мотив, що потрібні для того, щоб послужити Богу і людям. Все це ми знаходимо у особистостях апостолів Петра і Павла. Тому, їхнім заступництвом будемо досягати повноти віри, любові, надії в Премудрості Божій. Амінь.

Протоієрей Сергій Чутченко.

Коли народився Іоан Хреститель, всі говорили «ким буде дитя це?» (Лк.1: 66). Коли у нас народжується дитина, ми теж не знаємо ким буде це дитя. Ми не знаємо її долі, її майбутнього, не знаємо чи буде щасливою, чи здоровою. Ми тільки надіємося на краще, що буде все добре. Але щоб було добре, ми маємо віддати дитину в руки Божі. Таїнство Хрещення певною мірою підкреслює цей крок, коли ми добровільно віддаємо нашу дитину у руки Бога. В Євангелії також сказано, що рука Господня була з Іоаном Предтечою (Лк.1: 66). Це те, що ми маємо бажати і для своєї дитини, щоб рука Бога була з нашою дитиною все її життя. І тоді все буде добре.

Протоієрей Сергій Чутченко

Нині Православна Церква відзначає свято Святої Тройці і П’ятидесятницю, коли Дух Святий зійшов на апостолів. Якщо для більшості християн Бог-Отець і Господь Ісус Христос є більш менш відомими, то Бог-Дух Святий і сьогодні є непізнаним.
На сьогоднішній святковій літургії звучали слова Христа про те, що у того, хто буде вірувати у Нього, у того з утроби потечуть ріки води живої (Мф.7: 38). Євангелист Іоан ці слова пояснює таким чином, що віруючі мають прийняти Духа Святого в ім’я Христове. Всі християни приймають воду, тобто Таїнство Хрещення, але не всі християни приймають Духа. Тому і бачимо і кажемо, що хтось християнин не справжній, не щирий, не істинний. Такий, можливо, і прийняв воду, але вода його не прийняла. Така людина суха, черства, ззовні жива, але всередині мертва. Щоб оживити таку людину, потрібен Дух, Його присутність в людині виточує з неї ріки живої води.
Ці біблійні образи, які ми зустрічаємо у Священному Писанні, показують справжній потенціал людини. Він може бути як позитивним, так і негативним, залежить від самої людини. Наявність різних мов роз’єднує людей, але сходження Святого Духа і Його Дари об’єднують нас у велику християнську родину, у народ Божий, який намагається не грішити, виправитися, каятися і слідувати за Богом. Амінь.

Протоієрей Сергій Чутченко

Святкуючи це Свято, ми часто забуваємо його одвічні смисли. І тоді, прийшовши до храму у пасхальну ніч, освятивши поживу, при цьому не постувавши і дня, Пасха стає звичайним вихідним днем.
Пасха в перекладі означає «проходження». Це є образ Старозавітньої Пасхи, коли святкували її як звільнення від єгипетського рабства, проходження через Червоне море (в сучасному розумінні це Таїнство Хрещення), проходження через пустелю (випробування і очищення). Новозавітня Пасха постає образом звільнення від гріховного рабства. Коли ми вирішуємо не служити гріху, приймаємо Хрещення, беремо участь у Таїнствах Церкви, ми проходимо шлях випробування. Це проходження і є Пасха, бо цей шлях ми проходимо разом з Христом. Він переміг смерть, звільнив нас від рабства гріху і його наслідку – смерті. Тому Пасха – це Свято Життя. Ми можемо бути фізично живими, але духовно мертвими. І навпаки, фізично мертвими, але духовно живими. Христос звільняє нас від цієї подвійної смерті і фізичної і духовної. Він з’єднує нас з Богом, і дарує воскресіння, тобто Вічне Життя. В цьому сенсі гріх вже не існує, бо він нами не володіє. Ми в свободі чинити добро або зло, і при цьому маємо допомогу і силу від Воскреслого Христа.
Пасха – це радість. Страсний тиждень був сумом, бо Спасителя зраджували, катували, розіп’яли і Він помер. Але всі ці страсті закінчуються Його Воскресінням. Тому ми повинні радіти і веселитися, бо Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Протоієрей Сергій Чутченко

Одним із символів цього свята є зустріч Нового Завіту з Завітом Старим. Ця зустріч супроводжується євангельською подією, коли батьки Ісуса Немовляти принесли Його до храму, щоб зробити з Ним за законним звичаєм. Немовля Ісуса взяв на руки праведний і благочестивий Симеон, який звернувся до Бога з такими словами: «Бачили очі мої спасіння Твоє» (Лк.2: 30). Для нас спасіння постає процесом, або вже кінцевою дією. Але Симеон говорить так, ніби часу не існує, бо спасіння супроводжується часом, або кінцева дія наступить в майбутньому, через певний час. Але Симеон каже, що вже побачив спасіння. Він так сказав, бо побачив Бога. Через народження у світ Спасителя Ісуса Христа, Сина Божого, дало можливість людям споглядати Бога Таким, Яким Він є насправді, а не Таким, Яким ми Його собі уявляємо. І так як Бог вічний, Він одночасно є початок і кінець, споглядання народженого Спасителя Симеоном стало причиною його таких слів, що спасіння вже настало. Читать полностью »

Сьогодні Православна Церква святкує Богоявлення і Хрещення Господа Ісуса Христа. Тому, актуалізуючи це свято у своєму житті, маємо подумати чи [про]явився Бог в нашому серці, і що Таїнство Хрещення приносить нашій душі. У Символі віри ми читаємо про одне хрещення. І справді, у православній традиції, коли людина переходить в православ’я з іншої християнської релігії, частіше, її не перехрещують, а тільки доповнюють це таїнство молитвами і Таїнством Миропомазання. Бо, якщо людину перехрещувати кожного разу, як вона змінює віру, то це хрещення буде схоже на звичайне купання десь у водоймі, або на те, як з гусака стікає вода, занурюючись у воду, сам не мокріє. Читать полностью »

Святкування і усвідомлення свята Нового Року пов’язане з питанням часу. Майбутнє ще не прийшло, а минулого вже не повернути. Що нас чекає у майбутньому, ми не знаємо, ми тільки можемо щось планувати. Зрозуміло, що поганого ми не плануємо, тільки добре, а те погане, що було у минулому намагаємось не згадувати. Читать полностью »

Кондак свята Різдва Христового нам наголошує: «Діва днесь Пресущого народжує…». Не народила «там», «десь», «колись», а народжує нині. Цими словами церква готує нас до вічності, і що будь-яке свято в християнстві, і, особливо свято народження Христа, відбувається не в часі, хоча воно колись і відбулось, це народження відбувається у вічності, і відбувається в душі кожної людини, яка приходить до Бога. Разом з народженням Христа, відбувається і народження смислу нашого життя. Бо до народження Ісуса ми були підзаконними, а це означає, що через порушення закону, через вчинений гріх ми обов’язково отримували покарання – смерть. Завдяки Христу ми стаємо дітьми Божими, а якщо ми діти, то коли просимо пробачення за якийсь вчинок, ми отримуємо прощення. Читать полностью »

Публікація присвячена історії Православної Церкви в Україні в дослідженнях Грушевського М.С. Розкрито його бачення як історика тих рис і тенденцій, які прослідковуються в історії Церкви. Проаналізовано його проукраїнські погляди в історії вітчизняного православ’я. Підкреслено значення праць з історії Церкви Грушевського М.С. в контексті загальної історії України. Читать полностью »